Бісові діти.
Сьогодні розповімо про бісів чи то пак чортів, тобто колишніх ангелів.
За легендою, яку описує відомий карпатознавець Юрій Чорі, вони знаходилися при Богові та служили йому, та захотіли зрівнятися з Богом і владувати на рівні з ним. І вони повстали, очолювані Люцифером, а проти них виступили праведні ангели, очолені Архистратигом Михаїлом. Відбувся поєдинок, внаслідок якого Люцифер і його прихильники були скинуті з неба в безодню, так зване пекло. Там вони й знаходяться по сьогодні, прокляті Богом. Однак, зазнавши поразки, Люцифер не скорився: він продовжує війну з Богом, борючись за кожну людську душу. Грішні людські душі потрібні Люциферу для того, щоб поповнити численність своїх рядів і, здобувши кількісну перевагу, знову виступити проти “війська Божого”. Як серед ангелів, так і серед чортів є свої вожді та високі посадові особи, наприклад: Люцифер, Сатана, Диявол, Вельзевул та інші, взагалі деякі демонологи нараховують до 9999 різних бісівських титулів та назв і всі вони об’єднуються у спільноту під назвою “легіон”. Їм прислуговують прості, рядові чорти – біси, які у свою чергу, класифікуються за місцем проживання: водяники та болотяники - що населяють ріки, болота, озера; лісовики- що селяться по лісах, хащах, узворах; польовики - що живуть по ярах, урвищах та по межах кісниць, полів, городів, винниць; домовики- що знаходяться поряд з людиною по горищах осель, хлівів та інших дворових прибудов. Сьогодні такі релігійні напрями як сатанізм (Алістер Кроулі, Ентоні Шандор Ла Вей), діонізм, друїдизм, есхатологічне язичництво, які пов’язані з використанням інституцій бісівства існують і на території Закарпаття у своїх різноманітних проявах. Так на кладовищах Ужгорода, Хуста, Мукачева, Перечина вже неодноразово проходили акції вандалізму, де чітко проглядається використання демонологічних символів (Петрів хрест, пентаграма, пір’їни чорної курки).
Де б біс не жив, він скрізь підбиває людину на скоєння гріховних вчинків, щоб заволодіти її душею. Найчастіше чорта можна зустріти на роздоріжжі, в лісі, у старому млині, тернистій межі та під бузиною. ”Де бузина – там і сатана! ” – казали, називаючи бузину чортовим деревом, тут він спочиває, коли сонце припікає. Тому не радили нікому лягати під бузиною, щоб спочити - подрімати, бо, чорт “заманить і одурманить”. Не рекомендували заносити до хати й лілії, оскільки, за народним повір’ям , “лілії - косиці, що чорт плекає для чортиці!”. Вважали: пахощі лілій можуть бути небезпечними для життя , бо “У ліліях чорт пахтить, тому од них і голова болить!”
За переказами, чорти не тільки по землі бісяться, але збурюють небо, котячи по ньому хмари, від чого здіймається грозовий шум. Легенда переповідає, ніби Бог, занепокоєний витівками чортів, посилає святого пророка Іллю, щоб розігнав бісів. Ілля ганяється за ними, але чорти ховаються між хмарами. Тоді Ілля береться за свою палицю: махне – у небі блисне , а вдарить по ньому – гримне. Чорти бояться грому, тому нерідко заскакують під камінь, бо від каменю грім відскакує , а також під дуба чи вербу, тому ”в сухій вербі чорти сидять!” – приповідали , не радячи нікому, ставати в бурю під ці дерева. Якщо десь грім ударив у якесь дерево - означало: там сидів, чорт. Якщо грім поцілив у чорта і вбив його – від чорта за повір’ям, лишився тільки чорний слід, як від смоли.
У народі притримувалися думки, що чорти часто приймають подобу тих людей, котрі померли, або тих, котрих люблять дівчата та молодиці: з’являються до них в образі гарних красенів, залицяються, милуються з ними, поки не зведуть на гріх: “Хто з чортом знається - потім гірко кається!” Одна з таких історій переповідає про бідну дівчину з гуцульської Рахівщини, яка закохалася в прекрасного юнака, який був і багатим і вродливим. Але коли на його прохання він просив її сказати, що вона віддасть за нього свою душу, бідна дівчина зрозуміла, що тут щось не так. І після того, як розповіла все своїй бабусі, та їй порадила привести його на берег озера, де у світлі Місяця можна буде побачити бісівські обриси, а потім... Дівчина так і зробила, вона призначила парубку побачення поблизу озера, і коли він прийшов, вона побачила віддзеркалення його справжнього чортівського обрису у воді, а потім за порадою бабусі вона накинула йому на шию посвячений срібний хрестик. Прекрасний юнак відразу ж перетворився на чорта, і на тому місці, де хрестик доторкнувся до тіла, раптом спалахнув вогонь, і біс згорів.
Власне, всі чорти наділені властивістю перевтілення, тобто вони можуть набути обрисів будь-якої живої рослини чи тварини: кішки, пса, свині, старого пня. Можуть навіть перевтілитися у вихор, якщо такий вихор з’явився поблизу, здійнявши стовп пилюки над дорогою чи подвір’ям, радили встромити в землю посвяченого ножа, яким різали паску на Великдень, і вихор зникне. Часто біс-вихор хапав різні речі, що траплялися на шляху, ніс із собою, а потім кидав десь в іншому місці. Ті речі радили віддавати церкві, а не залишати у себе, бо хто залишить – то чорт руки та ноги покрутить.
Знаючи, що нечиста сила боїться хреста, свяченої води, свяченої свічки, вербової гілки, часнику, полину, люди завжди щось одне мали при собі, якщо кудись відлучалися з дому. Крім того, старалися не ходити вночі поодинці, бо за повір’ям, чорт на одного нападає, а двох не сміє чіпати. Якби чорт все ж бо десь зустрівся – радили перехреститися і тричі сплюнути через ліве плече у той бік, звідки йшов назустріч або, де сидів чорт, примовляючи: ”Тьфу, тьфу, тьфу, щез бись, чорте рогатий, хвостатий, аби ми тя нигда не видати!” Якби чорт почав комусь частіше на очі з’являтися - належало взяти посвячену сіль і посипати собі голову, тоді чорт відступиться, або ж обкуритися ладаном. До того ж твердили в народі, що ніби чорт не любить сала.
Якщо трапилось, що чорт перевтілився в якусь іншу людину, а хтось із ним зустрівся чи поговорив - той обов’язково невдовзі захворіє. Тому наповідали: при зустрічі вночі з будь-ким обов’язково перехреститися, бо: “Як пес палиці боїться, так і чорт хреста страшиться!” Але передусім належало не лаятися чортом, не згадувати його треба - не треба, зокрема проти ночі.
За повір’ям, про чортів та нечисту силу не можна було говорити в південь й опівночі, бо Бог віддав Люциферу південь і північ, і вони є чортовими. Як описує карпатознавець Юрій Чорі, десь дотримуватися думки, що "у кожної людини в серці поряд з ангелом і чорт сидить”. Звідси добрі та погані звички людини - все залежить від того, хто з них звитяжить: якщо ангел - людина добра, поступки та вчинки її благородні, коли ж чорт – людина зла і дії її аморальні.
Джерело: kolyba.org.ua
Сьогодні розповімо про бісів чи то пак чортів, тобто колишніх ангелів.
За легендою, яку описує відомий карпатознавець Юрій Чорі, вони знаходилися при Богові та служили йому, та захотіли зрівнятися з Богом і владувати на рівні з ним. І вони повстали, очолювані Люцифером, а проти них виступили праведні ангели, очолені Архистратигом Михаїлом. Відбувся поєдинок, внаслідок якого Люцифер і його прихильники були скинуті з неба в безодню, так зване пекло. Там вони й знаходяться по сьогодні, прокляті Богом. Однак, зазнавши поразки, Люцифер не скорився: він продовжує війну з Богом, борючись за кожну людську душу. Грішні людські душі потрібні Люциферу для того, щоб поповнити численність своїх рядів і, здобувши кількісну перевагу, знову виступити проти “війська Божого”. Як серед ангелів, так і серед чортів є свої вожді та високі посадові особи, наприклад: Люцифер, Сатана, Диявол, Вельзевул та інші, взагалі деякі демонологи нараховують до 9999 різних бісівських титулів та назв і всі вони об’єднуються у спільноту під назвою “легіон”. Їм прислуговують прості, рядові чорти – біси, які у свою чергу, класифікуються за місцем проживання: водяники та болотяники - що населяють ріки, болота, озера; лісовики- що селяться по лісах, хащах, узворах; польовики - що живуть по ярах, урвищах та по межах кісниць, полів, городів, винниць; домовики- що знаходяться поряд з людиною по горищах осель, хлівів та інших дворових прибудов. Сьогодні такі релігійні напрями як сатанізм (Алістер Кроулі, Ентоні Шандор Ла Вей), діонізм, друїдизм, есхатологічне язичництво, які пов’язані з використанням інституцій бісівства існують і на території Закарпаття у своїх різноманітних проявах. Так на кладовищах Ужгорода, Хуста, Мукачева, Перечина вже неодноразово проходили акції вандалізму, де чітко проглядається використання демонологічних символів (Петрів хрест, пентаграма, пір’їни чорної курки).
Де б біс не жив, він скрізь підбиває людину на скоєння гріховних вчинків, щоб заволодіти її душею. Найчастіше чорта можна зустріти на роздоріжжі, в лісі, у старому млині, тернистій межі та під бузиною. ”Де бузина – там і сатана! ” – казали, називаючи бузину чортовим деревом, тут він спочиває, коли сонце припікає. Тому не радили нікому лягати під бузиною, щоб спочити - подрімати, бо, чорт “заманить і одурманить”. Не рекомендували заносити до хати й лілії, оскільки, за народним повір’ям , “лілії - косиці, що чорт плекає для чортиці!”. Вважали: пахощі лілій можуть бути небезпечними для життя , бо “У ліліях чорт пахтить, тому од них і голова болить!”
За переказами, чорти не тільки по землі бісяться, але збурюють небо, котячи по ньому хмари, від чого здіймається грозовий шум. Легенда переповідає, ніби Бог, занепокоєний витівками чортів, посилає святого пророка Іллю, щоб розігнав бісів. Ілля ганяється за ними, але чорти ховаються між хмарами. Тоді Ілля береться за свою палицю: махне – у небі блисне , а вдарить по ньому – гримне. Чорти бояться грому, тому нерідко заскакують під камінь, бо від каменю грім відскакує , а також під дуба чи вербу, тому ”в сухій вербі чорти сидять!” – приповідали , не радячи нікому, ставати в бурю під ці дерева. Якщо десь грім ударив у якесь дерево - означало: там сидів, чорт. Якщо грім поцілив у чорта і вбив його – від чорта за повір’ям, лишився тільки чорний слід, як від смоли.
У народі притримувалися думки, що чорти часто приймають подобу тих людей, котрі померли, або тих, котрих люблять дівчата та молодиці: з’являються до них в образі гарних красенів, залицяються, милуються з ними, поки не зведуть на гріх: “Хто з чортом знається - потім гірко кається!” Одна з таких історій переповідає про бідну дівчину з гуцульської Рахівщини, яка закохалася в прекрасного юнака, який був і багатим і вродливим. Але коли на його прохання він просив її сказати, що вона віддасть за нього свою душу, бідна дівчина зрозуміла, що тут щось не так. І після того, як розповіла все своїй бабусі, та їй порадила привести його на берег озера, де у світлі Місяця можна буде побачити бісівські обриси, а потім... Дівчина так і зробила, вона призначила парубку побачення поблизу озера, і коли він прийшов, вона побачила віддзеркалення його справжнього чортівського обрису у воді, а потім за порадою бабусі вона накинула йому на шию посвячений срібний хрестик. Прекрасний юнак відразу ж перетворився на чорта, і на тому місці, де хрестик доторкнувся до тіла, раптом спалахнув вогонь, і біс згорів.
Власне, всі чорти наділені властивістю перевтілення, тобто вони можуть набути обрисів будь-якої живої рослини чи тварини: кішки, пса, свині, старого пня. Можуть навіть перевтілитися у вихор, якщо такий вихор з’явився поблизу, здійнявши стовп пилюки над дорогою чи подвір’ям, радили встромити в землю посвяченого ножа, яким різали паску на Великдень, і вихор зникне. Часто біс-вихор хапав різні речі, що траплялися на шляху, ніс із собою, а потім кидав десь в іншому місці. Ті речі радили віддавати церкві, а не залишати у себе, бо хто залишить – то чорт руки та ноги покрутить.
Знаючи, що нечиста сила боїться хреста, свяченої води, свяченої свічки, вербової гілки, часнику, полину, люди завжди щось одне мали при собі, якщо кудись відлучалися з дому. Крім того, старалися не ходити вночі поодинці, бо за повір’ям, чорт на одного нападає, а двох не сміє чіпати. Якби чорт все ж бо десь зустрівся – радили перехреститися і тричі сплюнути через ліве плече у той бік, звідки йшов назустріч або, де сидів чорт, примовляючи: ”Тьфу, тьфу, тьфу, щез бись, чорте рогатий, хвостатий, аби ми тя нигда не видати!” Якби чорт почав комусь частіше на очі з’являтися - належало взяти посвячену сіль і посипати собі голову, тоді чорт відступиться, або ж обкуритися ладаном. До того ж твердили в народі, що ніби чорт не любить сала.
Якщо трапилось, що чорт перевтілився в якусь іншу людину, а хтось із ним зустрівся чи поговорив - той обов’язково невдовзі захворіє. Тому наповідали: при зустрічі вночі з будь-ким обов’язково перехреститися, бо: “Як пес палиці боїться, так і чорт хреста страшиться!” Але передусім належало не лаятися чортом, не згадувати його треба - не треба, зокрема проти ночі.
За повір’ям, про чортів та нечисту силу не можна було говорити в південь й опівночі, бо Бог віддав Люциферу південь і північ, і вони є чортовими. Як описує карпатознавець Юрій Чорі, десь дотримуватися думки, що "у кожної людини в серці поряд з ангелом і чорт сидить”. Звідси добрі та погані звички людини - все залежить від того, хто з них звитяжить: якщо ангел - людина добра, поступки та вчинки її благородні, коли ж чорт – людина зла і дії її аморальні.
Джерело: kolyba.org.ua