Духи гір, лісів, річок та вітрів. Карпатська міфологія, чи реальні демонічні істоти.
За давніми повір’ями, світ розділений на три сфери. У культурі мешканців українських Карпат найнижча - потойбічна - завжди була населена духами, добрими та злими істотами, описана по-особливому яскраво.
Та загалом культура Гуцульщини дуже багата. І чи не найцікавішим її шаром є міфологія.
Гуцули вірять, що їхні краї повсюдно населяють найрізноманітніші демонологічні істоти. Упирі, полудениці, лобасти, джуму, бісиці, рахмани, пропасниці, уроки, чорти… Вони ховаються поміж високих трав, поміж гілля старих дерев, залягають на дно гірських річок, кричать кажанами у нічному небі. Вони перестрівають перехожих на дорозі, вичікують одиноких під місячним світлом та заманюють неземною вродою. А хто піддасться, тому вже не вирватись з обіймів природи…
Коли вечірня роса вже впала на ожини та сови, що ночують на старих кладовищах, збираються на полювання — ніч починає заступати гори. Час сповільнює свій темп, здається, навіть гірські річки течуть спокійніше, а пастухи, дрімаючи біля ватри, слухають оповідання старих про вовкулак, що нападають на худобу. Отоді в Карпатах починається найцікавіше…
Демони лісів.
Якщо колись заночуєте у справжній гуцульській хаті поблизу гір і ваш тихий сон потривожать незрозумілі звуки чи то жіночого, чи то котячого голосу – не лякайтесь, то прийшла до вас Нявка.
У Карпатах нявок особливо багато. Гуцули знають цих істот. Ті, хто бачив, кажуть про них, як про дуже гарних блідолицих дівчат із довгим волоссям.
Жіночі духи, пов’язані зі світом Нави, тобто померлих. Їх імена означають «втілення смерті». Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають спини, тому всі нутрощі видно, коли нявка опиняється перед вами.
Нявки невагомі, тому, коли ступають по траві, вона не прогинається. Ні сонце, ні місяць не можуть змалювати тінь нявки.
До вас колись чіплявся блуд? Це дивне відчуття, коли здається, що знаєш, у якому напрямку ідеш, а потім виявляється, що ти невідомо де. Або ходиш-ходиш, заплутуєшся стежками та дорогами, а насправді стоїш на місці. Це тому, що Блуд справді існує. Він підстерігає людей на шляхах і найбільше на роздоріжжях. Це не чоловік і не жінка, іноді те або інше. А часто блуд має вигляд вогників, що світячись у темряві, визирають то тут, то там, збивають з пантелику перехожого, даючи йому марну надію кінця шляху.
За легендою, Блуд — це злий дух, якого скинули з неба і він завис у повітрі. Чіпляється до подорожнього, що проходить повз нього, і робить так, щоб навіть на знайомій стежці той заблудився. А у «незнайомих» місцях на нього чатуватимуть біси та вовкулаки…
Вовкуни — це насправді люди, просто народились вони під нещасливою планетою. Зустрічаються згадки про цих істот у величезній кількості літературних джерел, у народних переповідях, у фольклорі, у повір’ях. Мабуть, неспроста.
Назва істоти пішла від культу вовка, який давно сповідувався. Вовкулак називають ще й Перевертнями, тому що аби прийняти подобу звіра, така людина має тричі перекинутись на землі. Ця здатність може бути вродженою або набутою, з подачі відьми, наприклад. Для цього достатньо було забути Бога і перекинутись тричі через устромлений в землю ніж.
Є багато очевидців, які розповідають, що зустрічали Вовкулак.
За давніми повір’ями, світ розділений на три сфери. У культурі мешканців українських Карпат найнижча - потойбічна - завжди була населена духами, добрими та злими істотами, описана по-особливому яскраво.
Та загалом культура Гуцульщини дуже багата. І чи не найцікавішим її шаром є міфологія.
Гуцули вірять, що їхні краї повсюдно населяють найрізноманітніші демонологічні істоти. Упирі, полудениці, лобасти, джуму, бісиці, рахмани, пропасниці, уроки, чорти… Вони ховаються поміж високих трав, поміж гілля старих дерев, залягають на дно гірських річок, кричать кажанами у нічному небі. Вони перестрівають перехожих на дорозі, вичікують одиноких під місячним світлом та заманюють неземною вродою. А хто піддасться, тому вже не вирватись з обіймів природи…
Коли вечірня роса вже впала на ожини та сови, що ночують на старих кладовищах, збираються на полювання — ніч починає заступати гори. Час сповільнює свій темп, здається, навіть гірські річки течуть спокійніше, а пастухи, дрімаючи біля ватри, слухають оповідання старих про вовкулак, що нападають на худобу. Отоді в Карпатах починається найцікавіше…
Демони лісів.
Якщо колись заночуєте у справжній гуцульській хаті поблизу гір і ваш тихий сон потривожать незрозумілі звуки чи то жіночого, чи то котячого голосу – не лякайтесь, то прийшла до вас Нявка.
У Карпатах нявок особливо багато. Гуцули знають цих істот. Ті, хто бачив, кажуть про них, як про дуже гарних блідолицих дівчат із довгим волоссям.
Жіночі духи, пов’язані зі світом Нави, тобто померлих. Їх імена означають «втілення смерті». Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають спини, тому всі нутрощі видно, коли нявка опиняється перед вами.
Нявки невагомі, тому, коли ступають по траві, вона не прогинається. Ні сонце, ні місяць не можуть змалювати тінь нявки.
До вас колись чіплявся блуд? Це дивне відчуття, коли здається, що знаєш, у якому напрямку ідеш, а потім виявляється, що ти невідомо де. Або ходиш-ходиш, заплутуєшся стежками та дорогами, а насправді стоїш на місці. Це тому, що Блуд справді існує. Він підстерігає людей на шляхах і найбільше на роздоріжжях. Це не чоловік і не жінка, іноді те або інше. А часто блуд має вигляд вогників, що світячись у темряві, визирають то тут, то там, збивають з пантелику перехожого, даючи йому марну надію кінця шляху.
За легендою, Блуд — це злий дух, якого скинули з неба і він завис у повітрі. Чіпляється до подорожнього, що проходить повз нього, і робить так, щоб навіть на знайомій стежці той заблудився. А у «незнайомих» місцях на нього чатуватимуть біси та вовкулаки…
Вовкуни — це насправді люди, просто народились вони під нещасливою планетою. Зустрічаються згадки про цих істот у величезній кількості літературних джерел, у народних переповідях, у фольклорі, у повір’ях. Мабуть, неспроста.
Назва істоти пішла від культу вовка, який давно сповідувався. Вовкулак називають ще й Перевертнями, тому що аби прийняти подобу звіра, така людина має тричі перекинутись на землі. Ця здатність може бути вродженою або набутою, з подачі відьми, наприклад. Для цього достатньо було забути Бога і перекинутись тричі через устромлений в землю ніж.
Є багато очевидців, які розповідають, що зустрічали Вовкулак.